Знаменита випускниця “Фабрики зірок” втекла з Росії

Російська співачка, колишня учасниця групи “Фабрика” Саті Казанова заявила про переїзд з Росії.

Про це в четвер, 12 вересня, повідомляє портал Starhit.ru. Зірка втомилася від життя в Москві і вирішила перебратися на батьківщину до свого чоловіка, італійського фотографа Стефано Тіоццо, за якого Казанова вийшла заміж в 2017 році, – пише obozrevatel.

 

“В Італію закохалася відразу. Місцеві люди – розслаблені і позитивні, чого про співвітчизників в силу історичних і географічних причин не скажеш”, – зазначила співачка.

Казанова і Тіоццо

 


Україна запустить пором до Італії

Транспорт сполучить українське місто Чорноморськ та італійський Барі.

З українського Чорноморська до італійського Барі ходитиме пором.

Про це повідомляє ТСН, посилаючись на  Урядовий портал.

“Це питання обговорювалося під час робочого візиту делегації українського уряду до Італії. Барі — приморське місто в Південній Італії”, – йдеться у повідомленні.

Як зазначається, Барі є одним із найбільш значних міст регіону поряд із Неаполем, а також великим туристичним і економічним центром та найбільшим пасажирським морським портом Адріатичного моря.

“Чорноморськ – один із найбільших портів України, вантажообіг якого в 2018 році складав 21,5 млн тонн”, – додали в уряді.

З українського Чорноморська до італійського Барі ходитиме пором! Це питання обговорювалося під час робочого візиту…

Gepostet von Урядовий портал am Samstag, 29. Juni 2019

Нагадаємо, раніше між Одесою та Стамбулом пустили пасажирський пором. Окрім пасажирів пором бере на борт десятки вантажівок та вагонів.


Мій італійський досвід – життя без віку

Заяложена фраза з молодості “в 40 років життя тільки починається” викликала, із зрозумілих причин, посмішку. Ну, яке там життя, якщо це вже кінець. Зараз, коли я переступила 50-річний рубіж, вона знову викликає посмішку.

Тепер я знаю, що життя починається тоді, коли ти цього серйозно захочеш. І у 40, і в 50, і в 60, та і в 70, гадаю. І це не теоретичне міркування “на тему”, а особистий досвід, що надає право так говорити.

У 45 років я круто змінила свою долю, розпочавши її з чистої сторінки.

Якби мене не заклав хлопчина-заступник під час мого бурхливого роману з майбутнім чоловіком-італійцем (а інших романів з італійцями не буває), хто знає, як склалося б моє подальше життя.

В результаті підкилимної гри спритного хлопчиська я опинилася на вулиці, без улюбленої роботи і з неоплаченим банківським кредитом.

Коли б не ця обставина, я б ще довго сумнівалася – чи приймати мені пропозицію вийти заміж. Швидше за все, наш роман зійшов би нанівець, як це буває, коли людей розділяють тисячі кілометрів і страх змінити звичне життя. Погодьтеся, в 45 років поміняти країну, мову, залишити нехай вже дорослого, але єдиного сина дуже важко.

Спасибі тобі, Іллє, адже здійснюючи такі підлість, ти, сам того не бажаючи дав мені можливість прожити фантастичні 10 років в найпрекраснішій на світі країні, що навчила мене іншого погляду на життя і іншого відношенню до віку. Вона подарувала мені почуття свободи і щастя займатися тим, про що я навіть не мріяла.

В Україні така можливість, як правило, з’являється після виходу на пенсію. Поки ти вчишся, заробляєш на квартиру, піднімаєш на ноги дітей, робиш кар’єру, ніколи думати про втрачені можливості. А потім, коли вже не треба віддавати свій час працедавцеві, нарешті можна здійснити свою давню мрію – навчитися грати на гітарі або брати уроки вокалу, або малювати аквареллю.

Шанс цей дається, та не усі ним користуються. Для більшості вихід на пенсію – це катастрофа під назвою “Вітаю, старосте”! Особливо, це стосується жінок.

Давайте подивимося на відношення до віку в Україні та Італії.

Італійці про нього не думають – крапка.

В першу чергу це пов’язано з тим, що тривалість життя в Італії довша. На заслужений відпочинок тут йдуть набагато пізніше, ніж в Україні. Безглуздо розлучатися з класним фахівцем тільки тому, що йому виповнилося 70 років. Його досвід використовують стільки, скільки сама людина побажає. Тому італійці не чекають виходу на пенсію, щоб робити те, що їм хочеться.

Коли це ще буде! Вони живуть “тут і зараз”.

Хочеться ганяти на мотоциклі – ганяють, нехай хоч 100 років минуло.

Не вийшло стати професійним співаком – співатимуть у вільний від роботи час, ввечері.

Один мій знайомий, інженер на пенсії, що давно переступив 70-річний рубіж, так грає по четвергах в одному з барів джазові композиції, що послухати його приїжджають з сусіднього містечка.
Люди живуть на повну силу, не ставлячи собі ніяких обмежень. І працюють для того, щоб жити, а не живуть, для того, щоб працювати.

Ні за які гроші італієць не стане працювати в неділю або допізна увечері, коли у нього стільки інших інтересів. О 19:30 вулиці порожні. Вечір італійці присвячують вечері в колі сім’ї або друзів. І це традиція, якої свято дотримуються та бережливо зберігають.

Адже сім’я, діти, друзі – це найважливіше в житті.

В Україні робота часто замінює людині особисте життя, якщо ти втрачаєш її – це дорівнює катастрофі не тільки у фінансовому плані. Втратити роботу в передпенсійному віці – майже те ж саме, що втратити сенс життя. Тому за неї тримаються зубами.

Що очікує, наприклад, жінку в нашій країні, після виходу на пенсію? Для більшості стежина передбачувана до сліз.

Тим щасливим, які мають маленьких онуків, цілорічна зайнятість забезпечена. Виховуй діток, бабусю!

Дачницям – сезонна розвага з сапкою в руках.

У вільний час влаштовуйся зручно на канапі біля телевізора, на тебе чекають серіали!

На щастя, є й інші жінки, які розуміють, що прийшов довгоочікуваний момент, коли можна нарешті подумати про себе. І вони з задоволенням поринають у йогу, плавання, не пропускають жодного вернісажу і в курсі всіх світських подій в місті. І їх кількість поступово зростає.

Найчастіше це роблять ті, хто мав чи має можливість подорожувати по світу і бачить інший спосіб життя.
Ось, наприклад, італійки, обожнюючи онуків, ніколи не будуть з ними сидіти. Вони із задоволенням візьмуть дитину, але тільки на кілька годин – погратися, погуляти, з’їсти разом морозива.

У італійської бабусі власне насичена і активне життя. Своїх дітей вона виховала, а внуки – не її турбота. Зрештою, є дитячий садок або няньки.

У неї інші плани – випити кави з подружками, шопінг, перукар, до якого вона ходить, як мінімум, раз на тиждень. Іноді, щоб просто помити голову і укласти волосся. А ще – щотижнева вечеря з друзями в улюбленому ресторані у п`ятницю, до якої потрібно відповідно виглядати.

Італійка, насамперед, думає про ідеальний манікюр, педикюр і зачіску. Все інше почекає.

При цьому вона зовсім не ледащо, як вам можливо здалося, а класна господиня, у якої щодня о 13:00 за накритим столом обідає вся сім’я. А ще є щотижневий недільний обід, на який збираються двоюрідні і троюрідні родичі вкупі з літніми тітоньками. Підготовка до нього нагадує приготування весільного столу.

Втомившись від прийому гостей, ввечері вона може вільно піти і відпочити в улюбленому барі. Сама. І ніхто не буде дивитися на неї осудливо, підозрюючи в чомусь непристойному.

Та й не буде вона міркувати про те, хто і що про неї подумає. Живе так, як хоче і робить те, що вважає за потрібне.

Вона купує одяг, не думаючи про довжину спідниці або про те, що руки з віком краще прикривати. Головне, що їй подобається, а якщо вам ні – це ваші проблеми.

Почуття впевненості в італійок величезне і цьому є прості пояснення. Перше – наявність навколо чоловіків різного віку, адже в Італії їх навіть більше, ніж жінок. Тому не потрібно зі шкіри пнутися, домагаючись чоловічої уваги. І друге. Навіть найбільш некрасиву дівчинку виховують в абсолютному обожнюванні. У дорослому житті у неї не виникає сумнівів у тому, що вона єдина і неповторна.

А куди ввечері може вийти доросла жінка в Україні, особливо, якщо вона самотня?

В ресторан? Бар? Нічний клуб?

Ну, хіба що в клуб знайомств «для тих, кому за …». Без чоловіка в нас жінка ввечері може тільки вигуляти собаку.

Їй і в голову не приходить, що можна, наприклад, піти танцювати.

І річ не тільки в тому, що в Украіні немає відведених для танців місць. Адже їх немає якраз тому, що туди ніхто не ходить.

Знаєте, що я найчастіше чую від своїх співвітчизниць у відповідь на пропозицію піти в школу танців замість того, щоб розгадувати вечорами кросворди або вишивати хрестиком?

«У моєму віці йти на танці просто непристойно. Не буду я смішити людей». Або «Я ЦЕ ніколи не одягну, в моєму віці ЦЕ не носять!» І «В моєму віці ТАК не можна!»

Коли я розповідаю про це італійським приятелькам, на мене дивляться з нерозумінням.

«Не можна?»
«А чому?»
«Хто це придумав?»
І дійсно хто?

Адже це дуже вдалий час – піти вчитися танцювати вальс або танго. Або сальсу з бачатою.

Адже це ще й шанс знайти нових друзів, а може, і чоловіка, хтозна.

До речі, проведене американцями дослідження на тему хвороби Альцгеймера несподівано показало, що найвірніший шлях до збереження ясності мозку і профілактики цього захворювання – танці. Тому дорослим людям, щоб зберегти здорову голову, необхідно танцювати. Особливо, після 70 років.

Ви замислювалися над тим, чому в Україні жінки одягають на роботу неналежні для офісу варіанти одягу, призначені для виходу? Та тому, що їх більше немає куди одягнути.

А якщо попереду підготовка до майбутнього танцювального виходу ?! Та ще два-три рази на тиждень? Тут ніяких суконь не вистачить.

Насамперед, заходячи в магазин, будеш звертати увагу на вішалки з вечірніми аутфітами.

І я буду любити Італію до кінця мого життя, тому що тут здійснилася давня мрія – навчитися танцювати вальс, танго, латиноамериканські танці. Бо тут танцюють всі, незалежно від віку. Коли вперше я абсолютно випадково потрапила в переповнений танцювальний зал на 300 місць і побачила, як італійці, яким далеко за 60, танцюють фокстрот і рок-н-рол, це було, як грім серед ясного неба. А чому я досі не танцюю?

Бігом на пошуки найближчої школи бальних танців!

А хочете, можете сміливо йти на молодіжну дискотеку в стилі 60-х, якщо вам подобається музика цього періоду, і ніхто на вас не буде дивитися косо.

До відома: «старими» тут називають тих, хто переступив межу в 80 років, всі інші – «дорослі».

І ще один вагомий аргумент. В Україні брати уроки бальних танців набагато дешевше, ніж в Італії. Я ніколи не пропускаю можливість відшліфувати техніку, коли буваю вдома.

Не пропускайте такої можливості – йдіть вчитися танцювати. Хтозна, куди вас приведе ця дорога.
Є ще одна річ, якої варто повчитися в італійців. Вони схиблені на здоров’ї і, можливо, саме тому живуть довго.

90-річних людей в доброму здоров‘ї – хоч греблю гати.

Біологічно чисті натуральні продукти, біг вранці, спортзал, велосипед замість машини, все це – атрибути повсякденного життя. Ті, хто не можуть бігати, ходять з палицями, займаючись скандинавської ходьбою.

У вихідні дні на дорогах витягуються низки велосипедистів далеко не юного віку, які подорожують в сусіднє місто для огляду місцевих визначних пам’яток. Половина з них – жінки.

При цьому італійці люблять смачно і багато поїсти. Я їх розумію і поділяю це захоплення, адже італійська кухня – найсмачніша в світі.

Тепер я знаю секрет, як їсти дивовижну італійську пасту і не гладшати. Поділюся з вами. Її потрібно їсти тільки на обід і ніколи на вечерю.

Тут прийнято раз на півроку здавати аналізи, а потім відвідати свого лікаря. Переконавшись, що все добре і приводу для занепокоєння немає, з полегшенням зітхнути. І одразу почати телефонувати рідним і друзям, щоб повідомити про те, що з тобою все гаразд.

Це норма життя – турбота про себе і своє здоров’я і ​​одночасно турбота про близьких людей. Адже, захворівши, ти створиш проблеми, за тобою доведеться доглядати. Навіщо ускладнювати їм життя.
А як справи з цим в Україні?

Українець з доброї волі до лікаря не піде. Тільки, якщо вже дуже припече.

Терпітиме до останнього, кажучи: «Я не маю часу по лікарнях ходити! Не люблю я лікарів! »Та ще й образиться, немов розмова зачепила непристойну тему.

А про профілактику й мови немає.

«Я що хворий? Навіщо мені йти в лікарню? »

Особливо цим грішать чоловіки і раніше помирають, адже іноді звернення до лікаря буває запізнілим.
Забудьте слово «завтра» щодо відношення до свого здоров’я і життя.

Інтернет-жарт про те, що завтра немає, коли не прокинешся, завжди сьогодні, за своєю суттю правильний.

Ми живемо в полоні колись і кимось нав’язаних стереотипів. Саме час розлучатися з ними.
І починати жити зараз. Скільки б років не було за плечима.

До речі, моїй подрузі, тій самій, що чотири дні з семи танцює на танцювальному паркеті, 65 років


Погляньте на 12 особливостей життя в Італії, які здивують навіть найдосвідченішого туриста

Мене звуть Оксана. З 2014 року я живу в Італії, в невеликому містечку Бергамо. Після 4 років життя тут я тільки починаю відкривати для себе справжню Італію. Фраза “Усі дороги ведуть до Риму”, Колізей, Ромео і Джульєта, Казанова, “Коза Ностра”, піца, паста, “Ла Скала” – стандартний набір асоціацій з цією країною, які в першу чергу спадають на думку туристові. У цій підбірці я не розповідатиму про найсмачнішу у світі піцу, мистецтво байдикування та пейзажі Амальфітанського узбережжя – про це і так усі знають. Я поділюся особистими спостереженнями про Італію, які стали для мене дивовижним відкриттям і кардинально змінили перші враження про країну.

У італійців особливе уявлення про відстані

За 10 годин можна перетнути усю Італію з півдня на північ – це всього 1 170 км. Тому відношення до відстаней тут помітно відрізняється від великих країн.200 км і 2 години шляху з Мілану до найближчого пляжу в Лігурії – це дуже довго і далеко, справжня подорож! Поїхати “в місто” з села або передмістя, де і живуть більшість італійців – теж ціла подія, щодня на таке наважуються далеко не усі.

Любов до малої батьківщини

Захоплює гордість італійців своїм походженням: при знайомстві вони в першу чергу назвуть своє село, потім провінцію і тільки в останню чергу країну. Причина, можливо, криється в генетичний пам’яті про часи, коли Італія ще не була єдиною державою, а була розрізненими герцогствами і графствами, республіками і королівствами на Апеннінському “чобітку”.

Італійська мова має безліч діалектів

У Італії налічується не менше 100 діалектів і відрізняються вони не просто “еканнями-иканням” або окремими словами, по суті, це різні мови. На в’їздах до населених пунктів часто можна зустріти 2 знаки – з назвою на італійському і на місцевому діалекті.

Я вивчила мову в університеті Бергамо і, розговорившись одного разу в Римі з вуличним художником, подумала: що за жахлива вимова, напевно, іноземець! Виявилось, корінний римлянин, просто говорили ми кожен зі своїм акцентом.

До речі, якщо творчість Шевченка – це еталон української мови, то для італійського це Данте Аліг’єрі: він написав свою “Божественну комедію” на основі флорентійського діалекту. Не дивно, що жителі Флоренції і сьогодні вважають свій діалект найкрасивішим і дуже ним гордяться.

Італія – ідеальна країна для літніх людей

У Італії дуже багато літніх людей. Італійці з нетерпінням чекають виходу на пенсію, коли нарешті можна буде перестати займатися нудною роботою і присвятити себе тому, що по-справжньому подобається: подорожувати, писати книги, відпочивати на морі. Чекати, до речі, доводиться все довше і довше, оскільки середня тривалість життя в Італії досить висока – 82 роки, пенсійний вік теж постійно зростає.

Якщо ви зустрінете в італійському місті красиву старовинну віллу з наймальовничішим панорамним майданчиком (видом на гори, озеро або море), можете бути упевнені на 99 %, що це будинок престарілих. Усе найкраще для тих, хто заслужив право на відпочинок. На думку самих італійців, їх країна ідеальна для щасливої старості.

Амбіції молоді не заохочуються

А ось для молоді можливостей в плані кар’єри не так багато. Найбільш амбітні після університету їдуть до Лондону, Берліну і навіть в Хельсінкі, в крайньому випадку – до Мілану. Нормою вважаються неоплачувані стажування, коли до 30-35 років тобі просто не платять (чи платять € 200-300 в місяць), люб’язно надаючи можливість набратися практики “за дякую”. Офіційно до молодих підприємців в Італії відносяться люди у віці до 40 років, і тільки після цього можна вести мову про “справжню” кар’єру.

У Італії не квапляться народжувати

Рішення народити дітей італійці приймають досить пізно. За даними Євростату, середній вік першого материнства в Італії в 2016 році склав 31,8 року, а першого батьківства – 35,3. Цікаво, що малюки частіше народжуються у жінок після 40 років (близько 8 %), ніж у дівчат до 20 (всього 2 %). Яскравий приклад пізнього материнства серед італійок – актриса Моніка Беллуччі, яка уперше стала матір’ю в 39 років.

Ще один цікавий факт відносно дітей: в Італії не можна називати дітей іменами живих батьків.

Одружуються італійці теж пізно

Частенько рішення офіційно зареєструвати стосунки пари приймають тільки після того, як розділять спільні труднощі та народять двох-трьох дітей. Можливо, не останню роль тут грає той факт, що розлучатися за місцевими законами довго і дорого коштує. Без дітей, за спільним рішенням і за окремого володіння майном процес займає близько року, з дітьми – від 3 років і при обов’язковій участі адвоката, послуги якого дорожчають за наявності додаткових суперечок між подружжям.

Рахунок у банку може відкрити не кожен

Відкрити рахунок у банку іноземцеві можуть тільки за рекомендацією родича або хорошого знайомого, який вже є клієнтом цього банку і може виступити гарантом.На запитання по телефону банк вам теж не буде відповідати. Інформацію нададуть, тільки якщо знають вас вже років 20 і можуть ідентифікувати по голосу, у будь-якому іншому випадку доведеться їхати у відділення і ставити усі запитання особисто.

Про відсотки по депозиту в Італії можна забути – італійські банки швидше візьмуть з вас комісію, якщо залишок на рахунку перевищить певну суму (перевірено на особистому досвіді).

У Італії по-справжньому інклюзивне суспільство

У країні створені усі умови для людей з обмеженими можливостями: люди у візках не сидять удома, а ходять у басейни і ресторани, їздять на море, займаються спортом і виховують дітей. При цьому в очах здорових людей, що спілкуються з інвалідами, не зустрінеш співчуття або жалю: завдяки інклюзивній освіті тут з дитинства звикають до того, що людина може в чомусь відрізнятися від тебе, і це абсолютно нормально.

Місце на парковці, призначене тільки для певних груп людей, здоровий італієць не займе ніколи і ні за яких обставин.

Їжа суворо за розкладом

На півночі Італії ресторани відкриті тільки на обід (з 12:00 – 12.30 до 14:30) і на вечерю (з 19:00 до 23:00), в решту часу вийде лише перекусити сендвічем або салатом у барі. Якщо італієць не встиг пообідати до 14:30, то в 15:00 він вже їсти не буде, чекатиме вечері.

Цілодобових супермаркетів тут теж немає (принаймні мені не зустрічалися). Життя важливіше роботи, у тому числі для продавців і касирів. Їм так само як і усім іншим, важливо вчасно повечеряти з сім’єю і як треба відпочити в неділю. З тієї ж причини, якщо заклад відкрито в неділю, то, як правило, він зачинений в понеділок.

За вимкнення послуг телефонії вас можуть оштрафувати

При підключенні будь-якої послуги в Італії необхідно уважно читати договір і обов’язково уточнювати, у що вам обійдеться її вимкнення. Часто щомісячна абонентська плата, яка виглядає дуже привабливо, діє тільки перші 3 місяці або рік, а потім збільшується відсотків на 30.

У мене так було з домашнім Wi – Fi: через 12 місяців абонентська плата виросла з € 29 до 39, а щоб вимкнути сервіс при переїзді, потрібно було заплатити більше € 100 штрафу, оскільки не пройшло 2 роки з моменту активації. Те ж саме з сім-картами: якщо ви вирішите відмовитись від оператора раніше певного терміну, доведеться платити.

Біде – обов’язкова складова уявлення італійців про гігієну

Без нього не обходиться жодна ванна кімната навіть в готелі з однією зіркою. Але найсмішніше, що виробники товарів для дітей придумали спосіб легко перетворити його в раковину для малюків – такій фантазії можна тільки позаздрити.


Ресторан найняв бабусь готувати ″домашню″ їжу – і став суперпопулярним

Територія бабусь!

Страви навіть найкрутішого кухаря не зрівняються з кулінарними творіннями бабусі, які, – ну просто пальчики оближеш!

Такої ж думки дотримуються дуже багато людей. Наприклад, італієць Джоді Скаравелла.

Він так сильно сумував за своєю нонне (nonna з італійського – “бабуся”), що тепер в його ресторані аж 40 бабусь.

Коли Джоді був маленьким, у будинку всім керувала його бабуся – скарбниця італійських традицій і рецептів.

На згадку про неї 13 років тому він відкрив заклад Enoteca Maria в Нью-Йорку, щоб познайомити публіку з традиційною італійською кухнею – не “високою”, а сільською, якою прості господині годують свої сім’ї.

Він розпочав з того, що розмістив в місцевій газеті оголошення: “Потрібні італійські бабусі, які знають регіональну кухню”. Проте з часом чутки про його затію розлетілися по всій місцевості й жінки стали приходити самі.

В результаті він знайшов 7 літніх і досвідчених господинь з різних регіонів Італії.

Кожна з них по черзі у визначений день тижня готує свою коронну страву.

Ідея мала великий успіх і незабаром власник ресторану почав замислюватись про те, щоб розширити географію і запросити бабусь з усіх регіонів земної кулі.

Так, Enoteca Maria стала інтернаціональною: окрім італійських кухарок, зараз там працюють бабусі з Аргентини, Алжиру, Росії, Сирії, Домініканської Республіки, Польщі, Ліберії, Нігерії.

Окрім них, в закладі є ще один, особливий кухар – дідусь Джузеппе, в обов’язки якого входить приготування пасти різних видів.

Чи ладнають бабусі одна з одною?

“Бувають і суперечки, особливо коли вони збираються всі разом, адже кожна звикла, що у себе на кухні вона сама собі господиня, – зізнається Скаравелла. – Іноді й іскри летять”.

Ресторанчик Джоді дуже популярний – люди зі всього світу бронюють столик аж за півроку. Справа не тільки у смачній їжі: відвідувачі почувають себе улюбленими онуками.

Ресторатор відзначає, що разом ці жінки створюють особливу атмосферу. Адже “ніщо не зрівняється з обідом, який тобі приготувала бабуся”.

Ви б хотіли відвідати такий ресторан?

Фото з відкритих джерел.

За матеріалами Тутка.


Про Бабу Ягу в Італії

Питає в Баби Яги Чахлик Невмирущий:
– І що то там в тій Італії таке є, що котра жінка туди не поїде, вертатися вже не бажає? Ану, Бабо, злітай у розвідку!
Полетіпа Баба. Чахлик чекає місяць – нема, два – нема, три- нема. Не витерпів, сам прилетів, дивиться – Баба в барі, зачіска модна, манікюр – педикюр, шмотки нові, майкап в лучших традіціях індійського племені апачі і черокі, п’є шприц.
Він до неї:
– Бабо, ти що здуріпа? Що ти тут робиш? Я вдома чекаю, а ти тут сидиш! Ти в барі? Здуріла на старості літ, їй богу! Я тебе чого послав сюди? Ти додому ідеш чи ні!?
Баба Яга:
– Ні! Я додому не повернусь і баста!
Чахлик:
– Чому?
– Бо вдома я Баба Яга, а тут я “Чао, Белла!”

До теми:


Учні львівської гімназії відмовились від випускного та вирушили в подорож до Італії (відео)

Учні львівської гімназії відмовились від випускного та вирушили в подорож до Італії.
Читати далі


Про сумного чоловіка і фризієра

Приходить дуже сумний чоловік до фризієра і каже – “Підстрижіть мене, може, мені краще стане”.
А той і питає:
– А що ж Вам так допекло?
– Та, – каже чоловік, – життя тут нема, все погано…
А фризієр:
– Так їдьте до Риму, в Італію! Там так добре! Життя – як мед, а навколо одні принади! Захотів поїсти – зайшов у будь-яке кафе, поїв за 2 Євро. Захотів кобіту – будь-яка коштує 5 Євро. А квартири які дешеві – по 10 Євро. Але найголовніше – там Папа Римський на площі св. Петра всіх благословляє, тільки підійди до нього…
Послухав його чоловік, продав все, що тут мав, і поїхав в Італію…
Приїхав до Риму, та й захотів їсти, зайшов в кафе поїсти, а менше ніж 20 Євро не виходить. Пішов до кобіти – 50 Євро. Захотів кімнату зняти – 100 Євро. Пішов на площу св. Петра до Папи Римського за благословенням – а там людей – ціла площа, годі доступитись…
Приходить цей чоловік за деякий час вже в гарному настрої до того ж самого перукаря і каже:
– Тільки з Італії повернувся, ти не повіриш, там і справді життя, як мед: поїсти – 2 Євро, з кобітою побути – 5 Євро, а кімнати – будь-яка по 10 Євро.
А перукар оторопілий:
– Так Ви що ж, і благословення від Папи отримали?
– Хех, – каже чоловік, – приходжу я на площу св. Петра, а людей – як мурах, а в кінці площі, далеко-далеко сидить Папа Римський. Мене вздрів і каже до всіх: “Розступіться!” Всі розійшлись, він мені рукою махає і каже: “Підійди, сину, я тебе благословлю!”. Я підхожу, вклякаю на коліна, він кладе мені свою руку на голову і каже:
– Сину, а який козел тебе так погано підстриг?