В хаті, мов у віночку: як українці раніше прикрашали житло

Облаштування інтер’єру української хати кілька десятиліть тому було не менш складним, ніж саме зведення житла.

Варто почати з того, що раніше дім українського селянина був переважно однокамерним – кімната виконувала функції і сіней і комори. Однак пізніше з’явилися двокамерні житла – окрім світлиці також були сіні. Ще пізніше трикамерні – світлиця, сіни і комора.

Проте розмір самих приміщень майже не змінювався. Згідно з даними етнографів, у більшості хат, що збереглися з кінця ХІХ і початку ХХ століття площа житлової зони складала, в більшості випадків, 5 х 5 м.

Житлова зона і хатнє начиння

Житлова зона зрідка було поділена на кілька кімнат (хоча все залежало від заможності господаря дома). Проте світлиці були поділені на так звані сектори: робочий, кухонний, святковий, репрезентативний, сектор для відпочинку, сектор для харчування.

В кухонному секторі була розташована піч, а також, часто, водник – ослінчик чи спеціально відведене місце, де стояли відра з водою. У двокамерних хатах водник найчастіше знаходився в сінях. Піч зазвичай будували ліворуч або праворуч від входу. Від печі до причілкової стіни розміщували спальне місце – піл. Інколи це були дерев’яні ліжка. Якщо в сім’ї були немовлята, то поруч з постіллю вішали колиску.
Біля протилежної від печі стіни розміщували лавку біля вікон. Саме тут господині займались прядінням та іншими домашніми справами. Лава була досить довгою – найчастіше 4 метри завдовжки. Раніше лави були закопані в земляну долівку. Пізніше, на початку ХХ століття, їх почали модернізувати – робили переносними.

Стіна навпроти дверей мала репрезентативну функцію. Тут наші предки найчастіше розміщували ікони, на так званих божницях. Найчастіше це були прибиті до стіни рейки. Ікони як і зараз прикрашали рушниками, на Зелені свята прикрашали гілками.

Поліський інтер’єр

Інтер’єр української хати був різний в залежності від того чи іншого регіону. Наприклад, за даними науковців, риси архаїчної простоти були характерні для Полісся (північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської і Чернігівської областей). Саме з цим регіоном пов’язують використання найдавнішого виду печі – курної – коли дим виходив не через димар, а відразу в хату (в стрісі робились спеціальні отвори щоб дим виходив назовні).

Очевидно, що такі печі зникли з ужитку ще в кінці ХІХ століття. Їм на зміну прийшли напівкурні печі – над їхньою черінню прибудовували навислий комин для вловлювання диму. З комином одним боком з’єднувався лежак. Іншим своїм боком він був приєднаний до отвору в сінешній стіні. Таким чином дим опинявся в сінях і на горищі. Через отвори в стрісі цей дим виходив з  хати. Печі сучасного типу з’явилися пізніше.
Такими ж архаїчними і простими були й речі поліщуків. Керамічний посуд – горщики, глечики, гладушки (глечики без ручки) – був димлений. Серед меблів – ослін, стіл (сектор харчування), піл, ліжко і колиска (спальний центр). Також в хаті були мисник і скриня, щоб було де складати речі. Мисник – для посуду, а в скриню складали одяг. Такий інтер’єр в цілому був характерний для всіх українських регіонів.

Київський інтер’єр

На центральній і південній Київщині піч теж розміщувалася в кутку біля дверей. Димар такої печі був опертий на стовпчик і нависав над припічком. Піч часто прикрашали рослинними і тваринними орнаментами. На початку ХХ століття на зміну природним (червоній глині і рослинним барвникам) прийшли анілінові фарби.

Стіни в хаті також подекуди прикрашалися рослинними орнаментами. Інколи наші предки додавали сюди і зображення птахів – півня, галки, сороки. Ці малюнки виконувалися  олійними фарбами.

Замість мисника – відкритих поличок для посуду – часто була засклена шафа. Попід вікнами навпроти печі встановлювали переносну лавку.

Полтавський інтер’єр

Типовим інтер’єром для лівобережних районів житла був полтавський (Полтавська область). Для нього характерно те, що піч розміщувалась в кутку біля дверей. Припічок печі був закритий стінами комина. Мисник знаходився в протилежному боці. В найсвітлішій частині хати ставили довгу лаву на якій встановлювали кужіль з прядивом.

Особливістю інтерєру полтавської хати був поперечний сволок (балка). Він становив основу несучої конструкції стелі. На ньому вирізьблювали культові орнаменти – хрести, солярні знаки тощо.

Південний інтер’єр

Лівобережні райони України на Півдні (Дніпропетровська область, частково Запорізька, Донецька і Луганська області) були облаштовані аналогічним чином. Тут розписом, який тепер знаний як петриківський прикрашались не тільки верхня частина стін і піч, але й стеля. Припічок у печі закривали стінки комина. Власне саме цим вирізнялося житло українців, що жили в південних регіонах Лівобережжя.

Варто зазначити, що на початку ХХ століття до варистої печі добудовували додаткову піч – грубу, яка служила для опалювання житла. Цей комплекс – піч-груба – мав конструктивно-архітектурне вирішення, що продовжувало традиційні прийоми, що були поширені у всіх регіонах України.

Подільський інтер’єр

На Поділлі (Вінницька і Хмельницька області) частини хати мали таке ж розташування, як і  в більшості регіонів Україні – піч з боку від входу, навпроти мисник, під вікнами лава.

Піч оздоблювалась малюнками, які виконувались кольоровими глинами. Розмальованими також були миски, які виставлялись напоказ у миснику. На сволок кріпились паперові прикраси – витинанки.

Західноукраїнський інтер’єр

Гуцульське житло (Івано-Франківська і частково Чернівецька та Закарпатська області)  має багато загальноукраїнських рис в розташуванні всіх елементів інтер’єру. Вирізнялось таке житло в першу чергу мистецькою вишуканістю. Заможні господарі викладали піч купованими кахлями, що мали малюнки: фрагменти традиційно-побутового життя гуцулів. Сволок, вхідні двері і меблі гуцули прикрашали мудрованим різьбленим орнаментом.

В Західній Україні, на Лемківщині (Закарпатська область), на відміну від значної частини інших регіонів, отвір печі орієнтували не чільну, а на причілкову стіну. У зв’язку з цим розташування деяких меблів відрізнялось. Ліжко розміщувалося на традиційному місті – під тильною стіною.

Проте його ставили не впритул до печі, а на певній відстані. У верхній частині причілкової стіни лемки вішали образи, народні картини і розмальовані тарелі.

(Ілюстрації – комплект листівок, який виконали кандидат історичних наук архітектор Тамара Косміна та художник Зінаїда Васіна. Комплект мав назву “Українське народне житло” і вийшов він у 1986 році).

За матеріалами Всвіті.


Безглузді лайфхаки, які, як не дивно, працюють

Не варто поспішати з висновками, поки самі на ділі не спробуєте ці поради. Адже не спробувавши, не дізнаєтеся про їх ефективність!

Зубна паста у бачок унітазу

Навіщо? Для свіжості. Адже скільки не купуй таблеток для зливного бачка, скільки капсул під обідок унітазу не вішай, все одно не досягти бажаної свіжості. А можна взяти тюбик зубної пасти, найдешевшої, зробити в ньому кілька дірочок і покласти на дно зливного бачка.
Безглузді лайфхаки, які, як не дивно, працюють - фото 349780

Альтернатива праски

Якщо у вас під рукою немає праски, а речі треба терміново привести у належний вигляд, є один перевірений спосіб. Вам потрібно приготувати спрей з 1 ч.л оцту, 1 ч.л кондиціонера для волосся і 2 склянок води. Бризніть отриману суміш поверх складок і розправте руками. Повісьте на вішак для повного висихання.
Безглузді лайфхаки, які, як не дивно, працюють - фото 349781

Це цікаво: Як позбутися від неприємного запаху взуття в домашніх умовах

Пастка для комах

Літо, фрукти, спека. Є ідея, як влаштувати для комах пастку. Для цього вам знадобиться горня, на дно якого треба покласти шматочки кислих фруктів, і затягнути горлечко чашки харчовою плівкою, виконавши в ній кілька дірочок. Мошки залітатимуть туди, а вибратися назад не зможуть.
Безглузді лайфхаки, які, як не дивно, працюють - фото 349783

Піна для гоління усуває неприємні запахи в санвузлі

Цей засіб можна наносити як на кахель, так безпосередньо і на сам унітаз. Зауважте, що для ефективності слід залишити піну на поверхні на тривалий час.
Безглузді лайфхаки, які, як не дивно, працюють - фото 349784

Наждачний папір від грудочок на одязі

В процесі носіння на речах часто утворюються грудочки. Дехто купує спеціальні машинки для їх ліквідації. Є ще варіант: “зрізати” їх за допомогою бритви. А ось ще ідея. Використовувати дрібний наждачний папір. Але діяти треба дуже акуратно, щоб не погіршити ситуацію і не наробити нових затяжок.
Безглузді лайфхаки, які, як не дивно, працюють - фото 349787
За матеріалами Радіо Максимум


Смішні українські прислів’я про любов

20 жартівливих українських приказок та прислів’їв про любов, кохання та залицяння.

“Українська ніч”, 1905 р. художник М.К. Пимоненко
“Українська ніч”, 1905 р. художник М.К. Пимоненко
  • Біда з такими парубками: ще не підріс свині під хвіст, а вже біжить за дівками.
  • Лисий кінь — краса, лисий парубок — біда.
  • Всі дівчата — голуб’ята, а де ж ті чортові баби беруться?
  • В багатої дівки горба не видно.
  • Закохався, як чорт в суху вербу
“Сцена біля колодязя”, 1883 р. художник К.О. Трутовський
“Сцена біля колодязя”, 1883 р. художник К.О. Трутовський
  • Є у неї воли та корови, та немає з нею любої розмови.
  • Ліпше полюбити старого орла, ніж молоду сову.
  • Любов зла — полюбиш і козла.
  • Хоч ти і люба, та зась тобі до мого чуба.
  • Краще полин їсти, ніж з нелюбом за стіл сісти.
“Побачення”, 1905 р. художник М.К. Пимоненко
“Побачення”, 1905 р. художник М.К. Пимоненко
  • Кожна птиця знайде свого Гриця.
  • Стрічалися — цілувалися, а як в одну хату зійшлися, за чуби взялися.
  • Вона за ним сохне, а він і не охне.
  • Пий пиво, та не брагу, люби дівку, а не бабу.
  • Так мене, мамо, хлопці люблять, що за кулаками світу не бачу.
Український полудень”, 2009 р. художник О.Г. Іванов
Український полудень”, 2009 р. художник О.Г. Іванов
  • Оженилися дурний та дурнувата, не знали що робити — пiдпалили хату.
  • Яку йому кару дати? – Оженить його, то буде знати!
  • Ще молоко на губах не обсохло, а він жениться задумав!
  • Не зітхай важко, не віддамо далеко, – хоч і за курицю, та на свою вулицю.
  • Сивина в голову — біс у ребро.

За матеріалами Всвіті.


Про таке в піснях не співали: цікаві звичаї українського подружжя

Слухаючи народні пісні і читаючи українську класику, можна дізнатися багато цікавого про повсякдення наших предків. Але є речі, про які навіть у піснях не згадували. Ми зібрали для вас декілька дивних і цікавих фактів про побут українців, які ви, скоріш за все, досі не знали.

(с) Анна Шевчук

(с) Анна Шевчук

1. Батьки домовилися – діти виконують

Наприкінці ХVІ ст. серед українців побутував так званий “заговор малолітніх”. Згідно з ним, батьки неповнолітніх дітей домовлялися про їхнє майбутнє одруження. Угода передбачала й розмір посагу/віна, а порушення її супроводжувалося значною матеріальною компенсацією.

2. Жінка робить – чоловік розплачується

Ще у ХVІІІ ст. чоловіків вважали відповідальними за поведінку своїх дружин, тому за порушення останніх карали саме їх (чоловіків).

3. Ярмарки для нежонатих

На бойківсько-гуцульському пограниччі та серед українців Закарпаття вкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. спостерігався звичай проведення щорічних весняних ярмарків на дівчат. Суть його полягала у тому, що дівчата, разом з матерями, і хлопці шлюбного віку сходились на ярмарок. Перші причепурювалися якнайкраще і ставали рядами, а парубки ходили, зупинялись біля тієї, що сподобалась та заводили розмову, виходячи з гурту. Частіше всього такі розмови завершувались вінчанням. При цьому парубки дуже часто були немісцеві.

Пимоненко М. Ідилія

Пимоненко М. Ідилія

4. Жінка – не людина

У бойків і гуцулів жінку не вважали рівноцінною чоловікові: вона повинна була йти чи їхати на возі позаду нього; йти пішки, коли чоловік їхав збоку на коні; тягар частіше всього несла жінка. Й досі де-не-де на Бойківщині можна зустріти наступну ідентифікацію: коли питають про стать дітей, то кажуть: “дівка чи дитина”; коли говорять про дорослих, то – “жінка чи людина”.

5. Право вибору на Полтавщині

На рубежі ХІХ-ХХ ст. дівчата Полтавщини та Чернігівщини мали юридичне право самі обирати чоловіка, без тиску батьків: вони могли звертатись до суду за дозволом на укладення шлюбу.

6. Поділ майна

Не зважаючи на становище жінки у сім’ї, вона завжди мала частину майна, яке належало виключно їй. Це була материзна – її весільний посаг, що міг включати не тільки “скриню” (одяг, рушники, хустки тощо), а й худобу та ґрунт.

7. Житлові питання

Частіше всього українська жінка переходила жити в дім до чоловіка.

8. Молодість проходила дуже швидко

Через постійне народження дітей, важку фізичну працю, уже в 30-35 років жінки виглядали старими, буквально “чорніли”.

content_full (1)

9. Б’є – отже любить

Суспільство ХІХ – поч. ХХ ст. не засуджувало “повсякденне “обґрунтоване” насильство чоловіка над жінкою”.

10. Сімейні проблеми вирішували усією громадою

Бували випадки, коли громада передавала право участі у сільських зборах дружині, виявляючи таким чином зневагу до чоловіка-пияка чи марнотратника.

11. Про зраду

Позашлюбні стосунки чоловіка не були чимось надзвичайним. Натомість позашлюбні стосунки жінки одразу ж засуджувались. Проте й вони зустрічались, зокрема, на Наддніпрянщині наприкінці 1920-х рр. такі стосунки мали 7,8% селянок.

За матеріалом Сома.


Чому американці ходять вдома у вуличному взутті?

Кожен глядач кіно нерідко замислювався про це, дивлячись черговий голлівудський фільм. Американці в одних і тих же черевиках бігають по будинку, квартирі, а також лягають на ліжко. Це насправді традиції чи манери американців? Або, можливо, це голлівудське перебільшення?

Виявляється, це насправді так. У американців не тільки не прийнято знімати взуття, заходячи в будинок, а вважається не етично і антигігієнічно, якщо запропонують перевзутися в чужі кімнатні тапочки.

В основному жителі Америки безтурботно походжають по дому в вуличних черевиках, кедах, мокасинах, чоботях, кросівках. Більше того, вони дозволяють собі спокійно застрибнути на диван у взутті, а те, що меблі можуть бути ідеально білими – їх абсолютно не тривожить. І все це відображається на стані квартир.

Наприклад, якщо в квартирі застелений ковролін, який в більшості випадків ще й світлий, то він обов’язково буде покритий сірими доріжками.

Такий звичай поширений також в будинках іспанців, англійців, італійців, німців, австралійців і, крім того, в декількох країнах Латинської Америки. Але велике значення мають погодні умови і, звичайно ж, світогляд сім’ї.

Чистота і порядок

Першою і головною причиною такої поведінки є те, що жителі Америки пересуваються по місту в основному на автомобілях, якщо не на власних, значить, беруть таксі, там мало пішоходів. Вони прикладають максимальні зусилля для підтримки чистоти на дорогах.

Алеї, шосе, мостові не просто споліскують водою, а чистять спеціальними речовинами. Тому американці можуть цілком спокійно переступати через межі власного чи чужого будинку, не замислюючись про ймовірний бруд на підошвах свого взуття, тому що він відсутній.

Крім цього, американці пересуваються у взутті, так як в їх будинках характерно використовувати підлогове покриття, а не килими, хіба що в спальні. В основному накривають підлогу матеріалами, які можна з легкістю очистити миючим пилососом або через певний термін їх просто утилізувати і покрити новим.

Ще одним, але не менш цікавим поясненням того, чому американці не знімають взуття, приходячи додому, є те, що велика частина людей проживає в приватному секторі, і має в своєму розпорядженні приватну територію біля будинку. Так як вони постійно ходять з будинку в двір і назад, то їм, можливо, просто незручно перевзуватися усілякий раз.

Побутові звички

Крім державної особливої уваги до чистоти і порядку самі американці глибоко бережуть старі сімейні підвалини і традиції, ощадливі не тільки по відношенню до себе, а й турбуються про свою країну. Завдяки не тільки загальнодержавним службам, а й жителям особисто, вулиці досить доглянуті і прибрані.

Коли американський житель вигуляв собаку, яка, в свою чергу, зробила темну справу на доріжці, травичці або майданчику, то він неодмінно прибере за нею серветкою. І це служить ще одним поясненням, чому американці не знімають взуття вдома.

У них свої стереотипи, світосприйняття, думка і порядки, тобто інший менталітет. Також більшість американців займаються бізнесом. Вони заможні люди, у яких просто немає часу на прибирання, тому звертаються до послуг хатніх робітниць, що звільняє їх від думок про чистоту.

Кліматичні умови

Велика роль відведена, звичайно ж, мікроклімату. Наприклад, в Україні необхідно роззуватися завжди. Основним джерелом постійного бруду на вулиці є хімікалії, які використовують для посипання доріг взимку. Не менш важливе, це транспортні засоби, які паркують на бордюрах, до того ж і прибирання опалого листя в мішечки або пакети восени.

Куди ж виносять і вивозять листя? І звичайно ж, відсутність малопомітних, але багатозначних бордюрів між дорогою і травою. Через це брудно буде взимку і влітку.

Завдяки тому, що в США будь то землю, асфальт або газон посипають просоченою тріскою, яка потихеньку розкладається на добрива, в житлових районах бруд практично відсутній.

Дуже важливим є те, що дороги в Америці, нехай на сантиметри, але піднесені над рівнем узбіч. Тому все сміття або здуває вітер, або змиває дощ. Ось чому на взуття бруд практично не наноситься, незважаючи на те, що кліматичні умови в деяких штатах дуже схожі з нашими – засніжені зими, а сльота восени і навесні.

За матеріалами Тутка.


Козаки: короткий словничок основних понять

Звання козака

Є доволі популярний міф, що козаком міг стати кожен, хто прийшов на Січ, перехрестився, сказав, що вірить в Бога та вип’є келих горілки. Та на ділі все було дещо складніше: козак ставав козаком після тривалого навчання та муштри. Окрім того він мав скласти іспит на звання козака. Подібне навчання витримували не всі бажаючі, то ж перший зустрічний козаком не ставав.

Козацька наука

Претендент в козаки, так званий «молодик», мав сім років опановувати фехтування, стрільбу з вогнепальної зброї, вчився спритно їздити верхи та вчився гопаку, який раніше був не просто танцем, а різновидом бойового мистецтва (як відома багатьом капоейра), що надавав переваги в боротьбі з суперником. Наставником «молодика» був досвідчений воїн, при якому новобранець служив джурою (чимось нагадували зброєносців при середньовічних лицарях). Окрім бойової науки «молодик» вчився грамоті, основам медицини та астрономії. Найбільш талановиті ще вивчали основи дипломатії, іноземні мови (адже делегації Запорізької Січі їздили до інших країн з дипломатичними місіями).

Іспит для козака

Після успішного навчання «молодик» складав іспит на звання козака. Це було жартівливе випробування, під час якого спільнота перевіряла козака на витривалість, спритність та мужність. Перше випробування: з’їсти миску переперченого борщу, випити кварту (понад літр) горілки і після такого «обіду» пройти по колоді, розміщеній між Дніпровськими скелями, і не впасти в воду. Здолавши перше випробування, він мав подолати на човні пороги (пливти потрібно було проти течії). Завершальним випробуванням була поїздка верхи (на необ’їждженому коні, обличчям до хвоста, без сідла та вуздечки) по степу: козак мав повернутись до Січі неушкодженим.

Ставлення до батьків та до старших

Батьки були для козака «еталоном» та «вищим судом»: без їх згоди та дозволу не можна було навіть до роботи взятись. Неповага до батьків вважалась гріхом і засуджувалась. Також козака вчили поважати старість: незалежно від того хто перед тобою старий отаман чи старий жебрак – поважати ти їх маєш однаково і однаково кланятись з поваги до їх віку. Молоді козаки допомагали старшим людям по господарству. Виконували ту роботу, на яку в старих вже не було сил. Крім того, молодий козак не дозволяв собі в присутності старших зайвого: курити люльку, говорити без дозволу, сидіти в їх присутності, лихословити. Слово старшого було вирішальним під час конфліктів між молодими козаками – це рішення не оскаржували і виконували без зайвих слів.

Дружина козака

Жінка незалежно від свого статусу в сім’ї була персоною № 1 для захисту, тому що вона – майбутнє козацького роду. Жінок козаки оберігали, дбали про їх безпеку. У родині існував чіткий розподіл на жіночі та чоловічі справи, і жоден з подружжя не пхав носа до справ іншого. Для чоловіка було ганьбою займатись жіночими справами.

Хоч у жінок того часу було не так багато прав порівняно з сучасницями (наприклад, жінки не могли бути присутніми на зборах, їх «голосом» виступали батько, старший брат, отаман або хресний батько), але вони користувалися такою пошаною, що права чоловіків їм не дуже і були потрібні.

Удовам козаків громада допомагала спільно: і матеріально, і з тяжкою роботою, і з вихованням дітей.

Козаки-самітники

Холості козаки були досить поширеним явищем на Січі. Цьому сприяли постійні походи та війни – хлопці просто не встигали одружуватись. Часто козак давав обітницю безшлюбності і присвячував себе військовій службі. Такі козаки були вихователями для чужих дітей – майбутніх козаків.

Спадкоємець

Народження сина в козацькій родині – радість для батька… та горе для матері. З самого народження хлопчика готували до козацтва: муштра, загартовування. Часто першими словами хлоп’яти були не «мамо» чи «тату», а команди коневі «но» та наказ стріляти «пу». Хлопчику дарували «чоловічі» подарунки: рушниці, ножі, порох, луки та стріли. У нього не було часу на витівки та бешкетування – адже він майбутній козак, вояк.

Гість у домі

Козаки вірили, що гість – це людина послана Богом. Найбільш бажаними гостями були подорожні з далеких місць та ті, що потребували даху над головою. Гостеві ніколи не відмовляли в прихистку. Його садовили на чолі столі, пропонували кращі наїдки та краще місце для відпочинку в домі. А ще у гостя три дні не питали хто він і звідки – це вважалось непристойним. Та й після трьох днів гостя ніхто не допитував не розпитував – слухали лише те, що він готовий був розповісти. Подібна гостинність давала змогу козакам не брати в дорогу ні харчів для себе, ні корм для коня – адже він був бажаним гостем і в кожному селі знайдеться хата, в якій його і нагодують, і дадуть прихисток.

Козаки та релігія

Усім відоме ставлення козацтва до релігії. Без молитви козаки не починали ні трапези, ні справи. Церква була важливим місцем для козацької громади. Часто її зводили за кошт козацької старійшини, оздоблювали золотом та візерунками, замовляли ікони та хоругви у знаних майстрів. Особливим було й ставлення до покровительки козацтва Покрови. У неї просили захисту та допомоги перед походами, з її ім’ям йшли у бій.
Ставлення до алкоголю

Козаки полюбляли застілля. Однак тих, хто полюбляв зазирнути до чарки, в товаристві не поважали. П’яницям не ставили хрест,а забивали осиковий кіл у могилу, їх ховали окремо від інших (як і самогубців).

Козацькі байки

Козаки полюбляли вихвалятись своїми бойовими заслугами під час застілля, однак у серйозних справах вони не прибріхували. Великою ганьбою для козака було якщо його спіймали на брехні. Довіри до нього більше не було.

Козацькі походи

Це явище було неодмінною складовою козацького життя. Козаки намагались не чіпати одновірців, а от польські, татарські чи турецькі поселення від них потерпали (лише зрідка вони не були знищені вогнем). Козаки були жорстокими воїнами і їхні напади на сусідні держави нічим не поступались татаро-монгольським набігам. З кожного походу козаки повертались з трофеями: дорогоцінності, зброя, невільники-заручники.

Розваги козаків

Уміли козаки й розважатись. Найпопулярнішою було змагання «лава-на-лаву»: дві групи козаків вишиковувались один навпроти одного, козаки тримались зціпленими у лікті руками. Основне завдання: відтіснити «лаву» суперника, повалити або розірвати її. Любили козаки й перетягувати канат: дві групи козаків перетягували канат над багнюкою чи калюжею (переможені під сміх глядачів опинялись в багнюкі). Також були змагання на витривалість: стрибання в мішку. Козак мав дострибати до визначеної точки й не впасти. І яка ж розвага без бійки. Кулачні бої були популярним змаганням і серед молодих козаків, і серед досвідчених. Не цурались козаки й співу та танців. Були серед козаків і любителі риболовлі та полювання. Для них це був не лише спосіб добути їжу, але й відпочити та відточити свою вправність. Були серед розваг козаків і небезпечні: знімати шапку з побратима вистрілом з пістоля, бійки на шаблях (часто вони змагались в стані алкогольного сп’яніння – це мало імітувати психічний стан у бою чи при пораненні).

Покарання за злочин

Найтяжчим злочином було вбивство козака козаком. Покарання було страшним: убивцю зв’язували та клали в могилу під труну з його жертвою: козаки вірили – убитий вічно душитиме свого кривдника. За бійку у стані сп’яніння із застосуванням зброї ламали ногу, якщо наслідки були більш серйозними – руку та ногу (що означало відлучення від козацького ремесла). За дезертирство, пиятику під час походу – смертна кара (у морських походах – кидали за борт, у сухопутних – прив’язували до коня і ганяли по степу доки злочинець не вмирав). За борги могли прикути до лафету гармати (звільняли лише після повернення боргу або коли хтось з родичів ручався за боржника). Найбільш поширеним покаранням було приковування злодіїв до ганебного стовпа та забивання буковими киями за конокрадство, пограбування купців. Інколи після цього покарання козаки не лише виживали, але й отримували від товаришів гроші за мужність (козаки не поважали боягузів та скигліїв). За дрібні порушення козакам забороняли займати певні посади та карали грошовими стягненнями в «кошову касу».

Проводжання в останню путь

Коли козака проводжали в останню путь, його кінь (якщо він не пав у бою) йшов перед похоронною процесією (перед родиною покійного) за труною. На коня клали чорний або червоний чепрак, а до сідла кріпили зброю козака.

За матеріалами Тутка.


Особливості української хати в картинках (за областями та районами)

Книга “Українське народне житло” Віктора Самойловича – маловідоме, але дуже цінне видання, у якому викладено основи типології української хати.
Читати далі


“В українській хаті не було підлоги” та інші цікаві факти про традиційну українську оселю

Дуже гарно про українську хату писав Олександр Довженко:

“Мені жаль розлучатись з тобою. В тобі так гарно пахло давниною, рутою-м’ятою, любистком, і добра щедра піч твоя пахла стравами, печеним хлібом, сушеними яблуками і сухим насінням, зіллям, корінням. А в сінях пахло макухою, гнилими грушами і хомутом. У твої маленькі вікна так приязно заглядали сонце і соняшник, і всякі інші квіти, і зілля всякі пахучі”.

Довгий час свого розвитку пройшла українська хата – від приземкуватої землянки до чепурної, що вчарувала увесь світ, оселі з білими стінами, вишневими садками, палахкучими рушниками на покуті, мальованими коминами і терпким запахом рути-м’яти на долівці. Хата – то цілий світ українського селянина, наповнений значущими символами: Долівка зв’язувала його з Матір’ю-Землею, стіни захищали від ворога, дах – од негоди, а сволок – він нечистої сили.

Долівка

Земляна підлога, вимазана глиною; рідше – взагалі підлога. З глини були стіни, стеля, простінки, навіть підлога, яку тут називали долівкою (І.Сенченко).

Долівка українського житла аж до початку XX ст. була переважно глиняною. Збивали її переважно з червоної глини. Щосуботи і перед святами “землю” змащували спеціальним розчином і, коли вона висихала, застеляли пахучим різнотрав’ям: татарським зіллям, м’ятою, чебрецем тощо, тому в оселі завжди стояв приємний запах трав. Для освітлення слугували посвіти, лучинки, світики, які встановлювалися навпроти печі.

“Підлоги в хаті не було, земля також могла на кожне свято змащуватись “гівнічьком”, а довкола попід поріг, стіни, піч підводилося сажею рівним “пасочком” в 3-4 см”.

Трійця

Число “3” традиційно стало складовою частиною символічного змісту хати. За вертикаллю житло ділиться на три частини. Три яруси житлового простору відігравали важливу символічну роль у взаємозв’язку обжитого простору з Всесвітом.

– Верхній ярус житла – це зв’язок з небом, високою сферою світотворення. Сволок виконує роль охоронця оселі, лінії, на якій вона тримається та котру не сміють переступити злі духи.
– Елементи середнього ярусу – стіни, двері, вікна, простінки – це проміжок між ідеалізованою небесною сферою та підземним світом. Вікна і двері виступали в ролі зв’язкових для спілкування людини з навколишнім світом, наділялися магічними властивостями оберегів житла.

– Нижній ярус (долівка, підпіччя, призьба) – це поєднання з Матір’ю-Землею, нижнім світом творення. Межа світу наземного і підземного.

Призьба

Призьба – зовнішня частина хати, невелике підвищення в її передній частині, не вище фундаменту чи підмурівки або дерев’яної підвалини. Її обмазували червоною глиною, яка символізувала очищувальну силу вогню. До зими на призьбу ставили загату, для утеплення стін, а в теплі пори року використовували в інших корисних цілях: сушили цибулю, часник, мак, різне зілля, виставляли посуд, а в свята або в часини відпочинку застеляли домотканними доріжками і збиралися цілою родиною для розмов про життєві та господарські справи. Спільне перебування родини на призьбі – ознака родинної злагоди. Призьбу завжди тримали в чистоті, дуже часто підводили червоною глиною – утворювалося кругом хати замкнене коло, що не впускало злих сил до середини.

Якщо в сім’ї жили два або й три покоління, то в хатчині в запічку хтось із стареньких і жив, і спав. На сволоки клали завжди пахучі трави: волошки, капупер, материнку.

Німецький географ Йоган Георг Коль, перебуваючи в Україні 1838 року, писав:

“Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати в Україні виглядають вельми чепурними, немовби свіжовибілене полотно.”

Українська хата, як правило, була розміщена до вулиці причілками, тому декоративно оздоблювалися і чола, де часто стріха завершувалася фігурною оздобою у формі кінської голови, вона вважалася оберегом від злих сил. У деяких місцевостях на гребені з обох боків зустрічалося різьблене зображення змії, образ якої символізував вічність, мудрість і життя. Інколи чолові стріхи прикрашалися великими розетами – символом сонця, а також зображеннями птахів і квітів.

Наснились мальви, рута-м’ята
І скрип криничний журавля,
І смерекова отча хата,
Яку давно покинув я…
Дитячих літ моїх колиска,
Моя порадниця свята,
Вона, як доля, рідна й близька,
Миліш її ніде нема. (М.Бакай)

За матеріалами coma.in.ua