“7 листопада 2014 року… Я п’ю каву із сирковою масою в парку Сосюри в Лисичанську. На мені каска і броник, бо лише вчора вночі нас привезли із 29-го блокпосту, і я ще не довіряю мирній тиші – чекаю артобстрілу…”
Про це розповідає на своїй сторінці у Facebook український актор та режисер театру, волонтер та ветеран АТО Роман Семисал:
“До мене підходить літня жінка і тихо, щоб не чули інші перехожі, говорить: Слава Україні…”, я відповідаю ” Героям Слава.. “. Далі вона питає: ” Вы же нас не бросите?”, я відповідаю: ” Ні, не кинемо “. Я цілком упевнений в тому, що кажу…
Минає 5 років і нова влада вирішує відводити війська. Я мовчу про колосальні тактичні і стратегічні ризики , які виникають тепер для нас. Мене непокоїть доля тих місцевих людей, які підтримували нас в прифронтових селах і містах: прали нам речі, пускали помитись в душі, давали овочі і молоко тощо. Які нас чекали і раділи нам попри не завжди коректну нашу поведінку… попри невдоволення і ненависть проросійськи налаштованих сусідів, попри руїну, безгрошів’я і голод.
Так от… після відведення наших військ ці люди залишаться беззахисними перед проросійськими елементами, бойовиками, які неодмінно туди хлинуть і почнуть їх тероризувати, мститися за допомогу українській армії і владі.
Ми таки кидаємо наших людей…”
Алла Гунченко для Україна Неймовірна
Редакція може не поділяти тексти та(або) погляди авторів і не несе відповідальність за їхні матеріали. Також редакція не несе відповідальності за коментарі, які розміщені в соціальних мережах під інформаційними матеріалами редакції.
Додавайте "Шляхту" у свої джерела Google Новини